ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА: ПРЕЗЕНТАЦІЯ ТА КОРОТКА ІСТОРІЯ

Катерина Бойко та Григорій Шевченко одружилися у 1802 р. 

Вони були кріпаками Василя Васильовича Енгельгардта.

Жили спочатку в Кирилівці в батьків молодого, як тоді було прийнято. Тепер це с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області. Тут у них народилися доньки Катерина та Марія, яка невдовзі померла.

Сім’я була великою, жили тісно, тож молода родина переїхала з 6-річною Катериною до Моринець, до батька Катерини.

У Моринцях у Григорія та Катерини народжується син Микита.

Вже на той час молода сім'я мала свою власну оселю. Це була сусідська хата Андрія Колесника, який в той час був у засланні, а хата його пустувала. Хатка була вже старенька, мала всього лише три підсліпуватих віконця. Чимало зусиль доклали Шевченки, щоб навести в ній лад.

  

Незабаром оселя була побілена, прибрана, стала красивою та охайною. Тут, у Моринцях, 9 березня 1814 року, перед світанком народилася нова панові кріпацька душа, а Україні – її Великий співець – Тарас Шевченко.

Не на шовкових подушках,

Не у величному палаці,

В хатині бідній він родивсь,

Серед недолі, тьми і праці.

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села

Пізніше у Тараса народяться сестрички Яринка та Марія і братик Йосип.

В селі Моринцях в 2006 році відкрито пам'ятник матері Т. Г. Шевченка Катерині Якимівні. Ось вона, молода мати Катерина Шевченко, з маленьким сином на руках. 

І знову немає спокою молода родина. Копій втік із заслання і почав вимагати гроші за те, що Шевченки користувалися його землею.

Тому 1815 року Шевченки повернулися у Керелівку до діда Івана.

Тут, в дідовій хаті у Григорія і Катерини народжуються ще троє дітей: у травні 1816 року – Ярина, у 1819 році – Марія, у 1921 році – Йосип.

В Кирилівці встановлено пам’ятник юному Шевченку. Також є музей. А при в’їзді в село вас зустріне пам’ятник Тарасу-пастушку.

У тяжких злиднях кріпацького життя минало дитинство Тараса. Батько й мати з  дня на день ходили на панщину, жили бідно, в нужді та злиднях.

В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Няньчила Тараса старша сестра Катерина, сама ще тоді дитина.

З малих років у хлопця виявився гострий, допитливий розум. Дуже рано в Тараса проявилися здібності до малювання. Крейдою чи вуглинкою змальовував усе, що бачив. Якось Катерина прийшла додому і не впізнала свою гарно розмальовану піч.

Дуже захоплювали малого Тараса дідові оповідання про героїчне минуле українців.

Дідусь розказував не раз

Про козаків завзяття,

І слухав залюбки Тарас,

Блищали оченята.

Коли йому виповнилося 8 років батько віддав його в «науку» до дяка.

Хата збереглася. Але в неї не пускають геть нікого — накрили зверху спеціальною будівлею з великими вікнами, через які і можна роздивитися власне хатину.

Дяк навчав по церковних книгах і за найменшу провину карав учнів різками.

Коли Тарасу було дев'ять років, померла мати.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положили

Батько одружується вдруге на Оксані Терещенко, яка мала своїх троє дітей, і життя в сім'ї стало ще тяжчим.

Коли Тарасу було 11 років його спіткало нове горе, раптово, простудившись у дорозі, помер батько. І хлопчина залишився круглим сиротою.

Після батькової смерті почалося поневіряння хлопця по чужих людях.

Багато зла перетерпів,

Назнав лихої долі,

Малий остався без батьків

І вівці пас у полі.

Залишившись сиротою, малий Тарас деякий час жив у дядька Павла, який став опікуном сиріт.

Згодом майбутній поет іде школярем-попихачем до кирилівського дяка Петра Богорського, де його життя було постійно напівголодним.

Звідти він тікає у Лисянку до диякона-живописця, а згодом – у село Тарасівку до дяка-маляра, але дяк відмовив йому.

Утративши надію стати маляром, Т. Шевченко повертається до Кирилівки й пасе громадську череду.

Згодом він знайшов одного маляра в селі Хлипнівці, але Тарасу було вже чотирнадцять років. Кріпацьку долю вирішували пани.

Так Тарас став  козачком, тобто слугою молодого пана Енгельгардта. Нескладні були обов'язки козачка. Сиди біля дверей панської кімнати і чекай, поки пан гукне подати вогню, щоб закурити люльку, налити води абощо. Та й тут хлопця не покидала пристрасть до малювання: він крадькома змалював олівцем картини, що прикрашали панські покої.

Та пан Тараса в слуги взяв:

Картав, карав щоднини.

Тарас же нишком малював

Із панських стін картини.

Разом із паном Шевченко виїхав до м. Вільно.

Тут з ним сталася така пригода. Пан з панею поїхали на бал. Хлопець засвітив свічку і став перемальовувати портрет козака. Він так захопився улюбленою роботою, що не чув, як пани повернулися додому і добряче отримав на горіхи

Згодом опинився Шевченко в Петербурзі, куди переїхав його пан.

В пана – бусурмана

В Петербурзі дім.

Кріпаком у пана

Був Тарас у нім.

У Петербурзі пан побачивши талант свого кріпака і бажаючи мати власного художника дозволив Тарасові вчитися малювати у майстра живописних справ Ширяєва.

Влітку Тарас ходив до Літнього саду перемальовувати статуї. Тут, біля статуї Сатурна його зустрів художник Іван Максимович Сошенко.

Застав при малюванні раз

В саду його Сошенко.

Поміг, що вільним став Тарас,

Що вчитись став Шевченко.

Шевченко почав ходити до Сошенка на квартиру, вчитися у нього малювати. Саме Сошенко знайомить Тараса з Є. Гребінкою, К. Брюлловим, В. Жуковським.

Вони зацікавилися обдарованим юнаком і вирішили визолити його з кріпацтва.

Пан Енгельгардт запросив за кріпака 2500 крб.
   

Щоб роздобути цю значну суму, К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського, який розіграли в лотерею, а на виручені гроші викупили Шевченка.

25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна.

Після цього Шевченка було офіційно зараховано «стороннім учнем» до Академії мистецтв. Український митець із великою жадобою слухає лекції в академії, багато читає, користується бібліотекою Брюллова, пише вірші, відвідує театр, виставки, музеї – швидко здобуває знання.

У січні 1839 р. Т. Г. Шевченка зарахували пансіонером Товариства заохочення художників. В цей час він багато малює і його було нагороджено трьома срібними медалями 2-го ступеня, зокрема за картину «Циганка-ворожка».

Але найвизначнішим твором цього періоду є картина олійними фарбами «Катерина», 1842 року.

Тарас Григорович захоплено віддається поетичній творчості. Перші його твори вийшли невеличкою книжечкою під назвою «Кобзар» (у книжці було вміщено 8 творів).

Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,

А виріс – великий дав дар:

Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,

Цю книгу, що зветься "Кобзар".

Згодом Т. Шевченко поїхав на Україну, де не був 14 років. Відвідує Київ, рідну Кирилівку, Яготин, Суботів,Чигирин та ін. Поета глибоко вразило тяжке становище закріпаченого селянства.

Через рік виїхав до москви, Повернувшись до Петербурга, у березні 1845 р. Т. Шевченко закінчив навчання в Академії мистецтв, йому було присвоєно звання «некласного художника», а через два роки знову повертається на Україну

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, подорожує. В Україні Шевченко зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів «Живописна Україна» («У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Старости», «Судня рада», «Дари Богдановії українському народові», «Казка».)

В Україні пише славнозвісний «Заповіт».

   
 Відвідує Житомир. В Гульську зустрів кохання, але не одружився через арешт.

Адже в Києві Шевченко зблизився з членами Кирило-Мефодіївського братства. У цей час він усе більше замислюється над гіркою долею рідного краю, над безправним становищем покріпаченого люду.   Про це він пише вірші. Його славні твори кликали до боротьби за волю.

…Вставайте, кайдани порвіте,

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте…

Дуже жорстоко покарали за це поета і художника Тараса Шевченка. Його згодом було доставлено в Петербург, а Рядовим солдатом його було заслано в Орську фортецю, що на Кос-Аралі.  Йому забороняли писати й малювати. Але душа не могла мовчати.

У березні 1848 р. Т. Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення.

Через 10 років поета звільнили, хворим він повернувся у Петербург.

Як проминуло десять літ,

Вернувся він на волю,

Та невеселий був той світ,

Ридало серце з болю.

Займається літературною творчістю. На початку 1860 року вийшов друком «Кобзар», 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його «Букварь южнорусский».

Стан його здоров'я швидко гіршав, і 10 березня (26 лютого) 1861 року він помер.

Замовкло серце Кобзаря

У чужині холодній,

Та слово, ясне, мов зоря,

Нам світить до сьогодні.

Поховали Шевченка спочатку в Петербурзі.

Пізніше був перепохований, як і заповідав у Каневі на високій горі, яка відтоді називається Тарасовою.

Як умру то поховайте

мене на могилі

серед степу широкого

на Вкраїні милій…

Тарас Григорович прожив усього 47 років, із яких 24 роки був у кріпацтві. 10 років мучився у солдатській неволі на заслання і всього 13 років був вільною людиною.